Дослідницький проект творчого шляху Миколи Величка

План вивчення творчого шляху Миколи Величка, письменника з Хмельниччини:

  1. Знайомство із збірками Миколи Величка «Березнева вись», «Присутність».
  2. Зустріч з родичами поета. Запис спогадів.
  3. Микола Федунець «Миколина прем’єра».
  4. Дебют Миколи Величка на сторінках преси.
  5. Створення виставки на основі зібраних матеріалів.

 

Знайомство зі збірками Миколи Величка «Березнева вись», «Присутність»

 Щастя з’являється несподівано,

Мов дощ з веселкою літній.

Живімо з любов’ю й надією

-         Від цього й камінь розквітне.

У хаті

Всі ікони в рушниках –

То мама вишивала…

В руках ще збереглося вміння золоте,

Як пензлем, голкою відтворювати те,

Що серце мовить, що у нім – на дні.

… Узори ті, як зорі, на стіні.

Подивився на хвилі і згадав твої руки –

Такі ж ніжні й ласкаві.

Подивився на небо – і згадав твої очі,

Такі ж сині й глибокі.

Подивився на маки – і згадав твої губи,

Так жадані й кохані.

Подививсь на пташину – і згадав твій голос,

І співучий і лагідний.

Подивився на сонце – Боже, як же ви схожі

Й справі спільній призначені –

Дарувати тепло.

І назвав тебе Сонечком.

Отже, сонцю віднині

Ти – як менша сестра.

Подивився на себе – і тебе там угледів:

У душі ти світилась

(Думав, чом це так добре?).

Пливти в потоці тіл людських

Розбитим кораблем до сонця,

Минулим торувати путь,

Сучасним залишати стронцій.

Умерти, вивільнитись з пут,

Тривожність залишивши творам,

Напитись радості та горя

І обійти свій п’ятий кут.

Спотворність викинути в море,

Собою знищувати бруд.

Це суть…

Зустріч з родичами поета. Запис спогадів.

 Диктофонний запис. Спогади Марії Павлюченко, рідної тітки Миколи Величка

Я пам’ятаю Колю ще маленьким хлопчиком, адже довелось його няньчити. З дитинства ріс надзвичайно допитливою дитиною. Мій тато, його дідусь, сміючись називав внука майбутнім Шевченком. Сідаючи поряд з дідусем, запитував по-дорослому: що таке щастя, що криється за ніччю, яка вона – правда. Мене дуже вражали недитячі питання, але на душі було радісно від того, що у нашого роду з’явилося непросте коріння.

Гарно закінчив Степанівську школу, вступив до педагогічного вузу. Має хорошу сім’ю. доля не «балує» Миколу, кидає його посвітах. Думаю, що все зміниться, недаремно ж родився на Миколая (сміється).

 

 

Микола Федунець «Миколина прем’єра»

Дзвінок пробринів суботнього ранку. Відкриваю двері – стоїть усміхнений Микола Величко, обдарований молодий поет. Поруч – Марина, його наречена. Обоє просвітлені, немов обвиті веселками.

-         Хочемо подарувати Олександрі Семенівні і вам мою першу книжечку, — мовить Микола.

-         Дружина і я вітаємо Величка з його «Березневою виссю», запрошуємо гостей до оселі.

-         — Ми на хвилинку… Поспішаємо на автобус… додому зібралися…

-         — Гаразд. Але підпиши, Колю, — прошу Величка, — кілька примірників для працівників «подільських вістей», вони твої вірші давали…

Микола погоджується і виходить у коридор. Там, виявляється, залишилася валізка з його поетичними ластівками. Виходить і тут же вертається:

-         Книжки є …А куртки – нема… Перший раз одягнув…

-         Навіщо ж ти в коридорі лишив?..

-         Та ж ми на хвилинку… Навіть дверей не причиняли… Міліція з’явилася швидко. Стражі порядку обійшли всі поверхи, перевірили кожен закапелок – пропажі не виявили. Тим часом біля під’їзду зібрався чималий гурт спостерігачів.

Одна із мешканок будинку, піднявшись на східці, трибунно звернулася до Миколи Величка:

-         Мене підозрюють у крадіжці. А я чесна. Іди, сину, в мою квартиру, шукай скрізь. Хай навіть десять тисяч міліціонерів з тобою з’являться – куртки не знайдуть.

Пішов Микола шукати, і там, і сам дивився – нема. Хотів, було, вже полишати приміщення, та звернув увагу на прочинене балконне вікно. Виглянув, а внизу, біля будинку, в заростях – його новенька одяганка. Викинув її, очевидно, через вікно…

Ще мить – і куртка в Миколиних руках. Кишені у ній випотрошені. Шукали, певно, гроші. А вони ж, як відомо, у поетів не водяться. Забрали диплом, паспорт, інші документи. Знайшли ми їх у сміттєпроводі…

Так відбулася «презентація» першої книжки Миколи Величка.

Читаю нині нові його поезії і радію. Постає Микола у них, як і раніше, щирим, ніжним. Довірливим. Хочеться, аби таким був і далі. Але куртку на ласку долі, більше щоб не лишав.

Щоправда за цим буде стежити Марина, котра невдовзі після цієї катавасії стала його дружиною.

Хай щастить їм обом!

 Дебют Миколи Величка на сторінках преси

Пропоную увазі «Подільських вістей» добірку поезій Миколи Величка. З радістю і надією пропоную. Народився Микола – на Миколая. 19 грудня 1977 року в селі Степанівна Білогірського району. Має педагогічну освіту. Працював директором сільської школи. Нині – коментатор Хмельницької обласної телерадіокомпанії. Щовечора з його актуальними розповідями знайомляться глядачі. А читачі періодичних видань – щоправда, рідше – стрічаються з віршами. Отримує Микола на них світлі відгуки. Бо у віршах тих є Поема. До цього додам, що на сьогодні Микола Величко – автор двох книжок – «Березнева вись» та «Присутність».

Щасти тобі, Миколо, на творчих нивах.

Микола Федунець, голова обласної організації Національної Спілки письменників України.

Десь мама зараз у селі готує хліб,

Вже розчинила тісто, влила підмолодь,

Готує ненаситну добру піч.

А надворі гуляє віхола.

Дивлюсь на небо темне. Все ще спить.

Спитаюсь вітру й снігу: як там мама?

Здорова? Серце не болить?

Все ж сотня кілометрів поміж нами.

Вона мене теж згадує. Напевно.

Посадить в піч нестиглі паляниці.

А надворі не так вже й темно –

То неня хліб розклала на полиці.

Зіходить сонце, прибуває світло,

Мов – од матусиного хліба.

Вона мені його у путь дала.

Щоб ним осяяти півсвіту.

Плачуть хат покинутих тіні.

Плачуть спогадами.

Замішаними на крутій сльозі.

Господарі їхні.

Коли зоряні ночі

Поглядають на них із неба.

Не буде у них вже ні Різдва,

Ні Великодня.

Не буде зелений вітер

Приносити їм радість на Трійцю.

Нагадуючи дітей, що бігали

По їхніх світлицях.

Тепер ті діти вже дорослі.

Забули свої колиски.

Вітрами полишили…

Що там за імлою ночі?

За смертю чекає що?

По-всякому люд пророчить,

Та всі пророцтва – ніщо!

Можливо, вони й правдиві.

Та в них я не розберусь…

Знаю одне – народився,

Значить, на щось пригоджусь.

Автор проекту: Федорчук Катерина Миколаївна